Команда Служителей

Лисенко Андрій Петрович Єпископ

Пастор Церкви "Христос є відповідь" м.Запоріжжя
Дружина Ольга
5 дітей

Ободенко Сергій Іванович Заступник єпископа

Пастор Церкви "Еммануїл" м.Запоріжжя
Дружина Тетяна
4 дітей

Трачук Анатолій Володимирович Заступник єпископа

Пастор Церкви "Слово життя" м.Запоріжжя.
Дружина Ольга,
4 дітей

Гедаревич Василь Євгенович Відповідальний за регіон

Єпископ, пастор Церкви "Христос - єдина надія" м.Запоріжжя
Дружина Ольга,
8 дітей

Сімон Валерій Михайлович відповідальний за регіон

Пастор Церкви "Життя з достатком" м.Запоріжжя
Дружина Ельвіра
2 дітей

Браун Сутерланд Алексіс Хорхе Відповідальний за регіон

Пастор "Церкви Господа" м.Дніпрорудне.
Дружина Алла,
2 дітей

Семенюк Ігор Валентинович Відповідальний за регіон

Пастор Церкви "Надія поколінь" м.Запоріжжя
Дружина Анна
2 дітей

Ми віруємо

ОСНОВИ ВІРОВЧЕННЯ ТА БОГОСЛУЖБОВОЇ ПРАКТИКИ УЦХВЄ

НАЗВА ЦЕРКВИ

Українська Церква Християн Віри Євангельської.
«А як зійдеться Церква вся разом...» (1Кор.14:23), див. також Дії 9:31, 12:5, Еф.5:24, Кол.1:24.
«...в Антіохії найперш християнами названо учнів» (Дії.11:26).
«Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб — чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши — почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську...» (Фил.1:27)...

ОСНОВИ ВІРОВЧЕННЯ ТА БОГОСЛУЖБОВОЇ ПРАКТИКИ УЦХВЄ

НАЗВА ЦЕРКВИ

Українська Церква Християн Віри Євангельської.
«А як зійдеться Церква вся разом…» (1Кор.14:23), див. також Дії 9:31, 12:5, Еф.5:24, Кол.1:24.
«…в Антіохії найперш християнами названо учнів» (Дії.11:26).
«Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб — чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши — почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську…» (Фил.1:27).

МИ ВІРУЄМО

І. Слово Боже
Канонічні книги Старого і Нового Заповітів Біблії — це Святе Письмо, Слово Боже, єдине і цілком достатнє для пізнання Бога і нашого спасіння: «Тому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас віруючих» (1Сол. 2:13); «Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж свідчать про Мене!» (Ів. 5:39); «Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, якою й спасаєтесь…» (1Кор. 15:1-2).
а) потрібно досліджувати Слово Боже: «Дослідіть но Писання…» (Ів. 5:39), див. також І.Н.1:8
б) потрібно вірити Слову Божому: «…Покайтеся і віруйте в Євангелію» (Мр. 1:15), див. також Дії 24:14;
в) потрібно жити згідно Слова Божого: «Якщо ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте» (Ів. 14:15), див. також 5 М.5:31-32;
г) не можна спотворювати Слова Божого: «…ми відреклися тайного сорому… не перекручуючи Божого Слова» (2 Кор. 4:2), див. також 2 Кор. 2:17, 1 Пет. 4:11;
д) не можна нічого додавати і віднімати від Слова Божого: «..Коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій. А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і
від міста святого, що написане в книзі цій» (Об. 22:18-19), див. також Гал. 1:8, 5 М. 13:1.

II. Бог у трьох Особах
Єдиний Правдивий Бог сущий у трьох особах Отця, Сина і Святого Духа: «…хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…» (Мт.28:19), «Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами!» (2Кор.13:13), див. також 1Ів.5:7; Ів.17:3; 1М.1:26; Мт.3:16-17.

1. Бог-Отець
Бог-Отець — Творець неба і землі, всього видимого і невидимого: «Бог, що створив світ і все, що в ньому» (Дії 17:24), див. також 1М.1:1-31:
а) Бог-Отець живе на небесах: «Отче наш, що єси на небесах!» (Мт. 6:9);
б) Бог-Отець живе в неприступному світлі: «Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі…» (1Тим.6:16), див. також 1Цар. 8:30;
в) Бог-Отець — Дух: «Бог є Дух…» (Ів. 4:24), див. також 2Кор.З:17;
г) Бог-Отець Всюдиприсутній: «Куди я від Духа твого піду?.» (Пс. 138);
ґ) Бог-Отець Всезнаючий: «Ти, Господи, знаєш усе…» (Єр. 15:15);
д) Бог-Отець Всемогутній «…та можливе все Богові» (Мт. 19:26); див. також 1М. 35:11;
е) Бог-Отець Незмінний: «…від Отця світла, у Котрого немає переміни і ні тіні зміни» (Як. 1:17);
є) Бог-Отець Правдивий, Живий, Вічний: «А Господь—Бог правдивий, Він — Бог живий та Цар вічний!» (Єр. 10:10);
ж) Бог-Отець Святий: «Святий Отче, заховай в Ім’я Своє їх…», (Ів. 17:11), див. також 1Пет.1:16;
з) Бог-Отець Праведний та Справедливий: «Ти праведний, Господи…» (Пс.118:137-138), «Бо Господь справедливий…» (Пс. 10:7);
и) Бог-Отець — досконала Любов: «..Бог є любов…» (1Ів. 4:16).

2. Бог-Син
Ісус Христос — Бог, єдиний з Отцем: «…Христос, що Він над усіма Бог…» (Рим. 9:5), «…Я в Отці, а Отець у Мені…» (Ів. 14:9-10), див. також Кол. 2:9, Ів. 1:1, 10:30, 1 Ів. 5:20, Іс. 9:5, Фил.
2:11:
а) Ісус Христос народжений перш всякого творива: «Він є образ невидимого Бога, вроджений перш усякого творива» (Кол. 1:15);

б) Ісусом Христом все створено: «Бо то Ним створено все на небі й на землі» (Кол. 1:16);

в) Ісус Христос має всі якості Бога:
— Він Вічний: «Загинуть вони, а Ти будеш стояти.., і роки Твої не закінчаться!» (Євр. 1:11-12),
— Він Незмінний: «Ісус Христос учора і сьогодні, і навіки Той Самий» (Євр. 13:8),
— Він Всюдиприсутній: «Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, — там Я серед них» (Мт. 18:20),
— Він Всезнаючий: «…в Якому всі скарби премудрості й пізнання заховані» (Кол. 2:3),
— Він Всемогутній: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі» (Мт. 28:18);

г) Ісус Христос прийняв тіло від Духа Святого, від Діви Марії, став людиною: «А Марія озвалась до Ангола: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?» І Ангол промовив у відповідь: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий» (Лк. 1:34-35);

ґ) Ісус Христос був розіп’ятий, помер, воскрес і вознісся на небо, де сидить праворуч Отця: «…Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням» (1Кор. 15:3-4), «Господь же Ісус по розмові із ними вознісся на небо і сів по Божій правиці» (Мр.16:19);

д) Ісус Христос — Єдиний Спаситель: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого ймення, даного людям, що ним би спастись ми мали» (Дії 4:12);

е) Ісус Христос — Первосвященик Нового Заповіту: «Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, тримаймося ісповідання нашого…» (Євр. 4:14-16);

є) Ісус Христос — Заступник: «…маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного…» (1Ів. 2:1);

ж) Ісус Христос — Єдиний Посередник: «Один бо є Бог і один Посередник між Богом та людьми, — людина Христос Ісус» (1Тим. 2:5);

з) Ісус Христос хрестить Духом Святим: «…Він христитиме вас Духом Святим й огнем» (Мт. 3:11);

и) Ісус Христос — Суддя живих і мертвих: «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові» (Ів.5:22).

3. Бог-Дух Святий
Дух Святий — це Бог, Особа Святої Трійці, Яка має всі божественні якості: «…Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, що ти Духу Святому неправду сказав?.. Ти не людям неправду
сказав, але Богові!» (Дії 5:3-4), див. також 2 Кор. 3:17:
а) Дух Святий зійшов на землю для збудування Церкви Христової: «…що на Ньому і виразом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:22);
б) Дух Святий бере участь у спасінні людини:
— відроджує людину: «…Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води і Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:3-6),
— живе у віруючій людині: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло, — то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?» (1Кор.6:19), див. також 2Тим.1:14,
— навчає: «А помазання, яке прийняли ви від Нього …вас навчає про все…» (1Ів. 2:27),
— заступається: «…Дух допомагає нам у наших немочах; бо не знаємо, про що маємо молитися, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями» (Рим. 8:26-27), див. також 1Кор. 2:13,
— утішає: «…як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його» (Ів. 16:7),
— наділяє дарами: «…Дух уділяє кожному осібно, як Він хоче» (1Кор. 12:7-11),
— освячує: «І такими були дехто з вас… але освятились… Духом нашого Бога» (1Кор. 6:11).

III. Ангели
Ангели — це Божі службові духи: «Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння успадкувати?» (Євр.1:14):
а) ангели створені Богом через Божого Сина: «Бо то Ним створено все на небі і на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, — усе через Нього й для Нього створено!» (Кол.1:16);
б) ангели виконують волю Божу: «Благословіть Господа, Його ангели, велетні сильні, що виконуєте Його слово…» (Пс.102:20);
в) ангелам не потрібно поклонятися: «…я впав до ніг ангела… і сказав він до мене: «Таж ні! Бо я співслуга твій і братів твоїх пророків, і тих, хто зберігає слова цієї книги. Богові вклонися!» (Об.22:8-9).

IV. Диявол
Диявол (сатана) — колишній Божий ангел, скинений Богом з неба за гріх: «І ангелів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє, Він зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня» (Юда 1:6), див. також Єз. 28:14-17:
а) диявол — початок неправди та душогуб: «Він був душогуб споконвіку і в правді не встояв, бо правди немає в нім. Як говорить неправду, то говорить зі свого, — бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44);
б) диявол — князь цього світу: «…бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має» (Ів. 14:30);
в) диявол — голова ангелів, які збунтувалися проти Бога: «І сталась на небі війна: Михаїл та його ангели вчинили зі змієм війну. І змій воював та його ангели» (Об. 12:7);
г) диявол переможений Христом: «…не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корінь Давидів, переміг…» (Об. 5:5), див. також Євр.2:14, Кол.2:15, Ів.16:11;
ґ) диявол навічно буде вкинений в огняне озеро: «А диявол, що зводив їх, був вкинений у озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки» (Об. 20:10);

МИ ВИЗНАЄМО

І. Людина та її життя

1. Людина
Людина — це створена Богом істота, яка має дух, душу і тіло: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала людина живою душею» (1М.
2:7),»…Непорушний дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочна збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (1Сол. 5:23):
а) Бог створив людину на Свій образ і подобу: «І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою..» (1М.1:26-27);
б) людина має свободу вибору: «…життя та смерть дав Я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя…» (3М. 30:19);
в) людина згрішила через непослух Богові: «…з плодів дерева, що в середині раю, — Бог сказав: «Не їжте із нього і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти… І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв» (1М.3:1-19);
г) через гріхопадіння першої людини кожна людина вспадкувала гріх і смерть: «Тому то як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12);
ґ) через благодать Ісуса Христа кожній людині дана можливість спастися «Бо з’явилась Божа благодать, що спасає всіх людей!» (Тит. 2:11).

2. Життя людини
Життя — це священний Божий дар людині: «Створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала людина живою душею» (1М.2:7), див. також
Дії 17:25;
а) ніхто не має права позбавити життя:
— самого себе: «Не чини собі жодного зла…» (Дії 16:28),
— іншу людину: «Не вбивай!» (2М.20:13), див. також 5М.5:17, 27:24, Мт.5:21,19:18,Мр.10:19, Лк.18:20, Рим.13:9, Як.2:11,
— зародка людини: «Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…» (Пс.138:16);
б) перервати земне життя людини має право тільки Бог: «Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки,— бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ» (1М.6-.3), див. також 1М. 6:13;
в) кожна людина зобов’язана шанувати життя інших людей та відповідально користуватися власним;
г) людина, яка присягається або навчається вбивати, — грішить проти Божих заповідей: «Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни» (Іс.2:4), див. також
Мт.5:34-36; «А Я вам кажу не клястися зовсім…» (Мт.26:52), див. також Мт.5:44; 2М.20:13.

II. Гріх
Гріх — це порушення Божого Закону: «Бо гріх — то беззаконня» (1Ів. 3:4):
а) гріх увійшов в людину через невір’я Богові і довіру неправді диявола: «І сказав змій до жінки: «Умерти — не вмрете!» (1М.3:4-6), див. також 2Кор.11:3;
б) наслідок гріха — смерть: «Бо заплата за гріх — смерть!» (Рим. 6:23);
в) Христос прийшов, щоб власною жертвою знищити гріх: «…Він з’явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх» (Євр. 9:26).

III. Спасіння
Спасіння — це дар прощення гріхів та вічного життя в Царстві Небесному:
а) людина не може спастися ні власними зусиллями, ні своєю праведністю, ні заслугами, ні через інших людей: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт.16:26), «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12);
б) Бог пропонує прощення всіх гріхів та вічне життя з Собою даром, через віру в Ісуса Христа: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:15-18), див. також Еф. 2:8;
в) кожній людині для спасіння потрібно
— повірити в Ісуса Христа як у свого Спасителя: «…Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасенний ти сам та твій дім» (Дії 16:30-31), див. також 1Ів.5:13,
— покаятися: «…Що ж ми маємо робити, мужі-браття? …Покайтеся…» (Дії 2:37-38), див. також Мт. 3:8,
— народитися згори: «…Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Ів. 3:3), від води (Слова Божого): «Захотівши, Він нас породив словом правди…» (Як. 1:18), див. також Ів. 3:5, від Духа «Він нас спас… через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Тит. 3:5), див. також Єзек. 36:26-27,
— охреститися по вірі: «Хто увірує й охреститься, — буде спасенний…» (Мр. 16:16), 1Пет. 3:21,
— отримати дар Святого Духа: «Що ж ми маємо робити, мужі-браття?» А Петро до них каже: «Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів — і дара Духа Святого ви приймете» (Дії 2:37-38);

IV. Хрещення Святим Духом
Хрещення Духом Святим — це прийняття Божої сили з ознакою інших мов та проявом духовних дарів: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас…» (Дії 1:8), «Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:4), див. також Дії 10:45-46, 19:6, «Одному бо Духом дається слово мудрості, а другому слово знання тим же Духом, а іншому — віра тим же Духом, а іншому — дари оздоровлення… роблення чуд, пророкування,… розпізнавання духів…різні мови… вияснення мов…» (1Кор. 12:8-11):
а) Святим Духом хрестить Бог «…Він христитиме вас Святим Духом й огнем» (Мт.3:11), див. також Дії 1:5, 2:39;
б) щоб отримати хрещення Святим Духом потрібно:

–  вірити: «…щоб обітницю Духа прийняти нам вірою» (Гал. 3:14), див. також Еф. 1:13,
— мати духовну спрагу: «Коли прагне хто з вас — нехай прийде до Мене та й п’є! …Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його…» (Ів. 7:37-39),
— слухатися Бога: «А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухняний Йому» (Дії 5:32),
— молитися: «…скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього» (Лк. 11:13), див. також Дії 1:14;
в) Бог може хрестити Святим Духом
— під час молитви: «Вони всі однодушна були на невпинній молитві…» (Дії 1:14),
— під час проповіді: «Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова» (Дії 10:44),
— під час рукопокладання служителями: «Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Духа Святого!» (Дії 8:17), див. також Дії 9:17, 19:6,
— за інших обставин: див. Дії 8:39.

V. Дари Святого Духа
Дари Святого Духа — це надприродна дія Святого Духа в людині, а не прояв людських здібностей чи знань: «…як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:4):
а) дари Святого Духа даються Богом для збудування Церкви: «Так і ви, що пильнуєте про духовні дари, дбайте, щоб збагачуватись через них на збудування Церкви!» (1Кор. 14:12);
б) дарами наділяє Дух Святий згідно Своєї волі: «А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче» (1Кор. 12:11);
в) духовних дарів потрібно бажати: «… про духовне пильнуйте, а найбільше — щоб пророкувати» (1Кор. 14:1);
г) духовних дарів не можна занедбувати: «Не занедбуй благодатного дара в собі…» (1Тим. 4:14);
д) духовні дари потрібно поєднувати з любов’ю до Бога і ближнього: «Дбайте про любов і про духовне пильнуйте» (1Кор. 14:1), див. також 1Кор. 13:1-13.

VI. Церква Христова
1. Вселенська Христова Церква
Вселенська Христова Церква складається із народжених від Бога, спасенних через віру в Ісуса Христа людей з усіх народів і племен, які ще живуть на землі, а також тих, що спочили у Господі: «Але ви приступили… до Церкви первороджених, на небі написаних…» (Євр.12:22-23), «… До Церкви Господь додавав тих, що спасалися» (Дії 2:47), «Віруй в Господа Ісуса — і будеш спасенний» (Дії 10:16), «Також маю Я інших овець, які не з цієї ко-
шари, — Я повинен і їх припровадити…» (Ів.10:16), «…Ти викупив людей Богові з усякого племені, і язика, і народу, і люду» (Об. 5:9):
а) Вселенська Христова Церква — єдина з Господом Ісусом Христом, вона Його тіло:
«… а вона (Церква — ред.) — Його тіло» (Еф.1:23);
б) Вселенська Христова Церква живе і діє, зберігаючи єдність, завдяки вченню Ісуса Христа, яке передане через пророків та апостолів: «Збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос…» (Еф.2:20-22), див. також 1Кор.3:11;
в) Голова Вселенської Христової Церкви — Ісус Христос: «І Він — Голова тіла, Церкви» (Кол.1:18), див. також Еф.1:22;
г) Вселенську Христову Церкву будує Ісус Христос Духом Святим: «…що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф.2:22);
ґ) Вселенська Христова Церква береже і утверджує Божу правду в цьому світі: «…Церква Бога Живого, стовп і підвалина правди» (1Тим.З:15);
д) Вселенська Христова Церква у вічності буде з Ісусом Христом, вона Його наречена: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, — і будуть обоє вони одним тілом». Ця таємниця велика, — а я говорю про Христа та про
Церкву!» (Еф.5:31-32), «А Дух і невіста говорять: Прийди!» (Об.22:17), див. також Об.19:7-8.

2. Місцева церква
Місцева Церква — це об’єднання членів Вселенської Христової Церкви за місцем проживання для спільного служіння Господу: «Божій Церкві, що в Коринті, посвяченим у Христі Ісусі…» (1Кор. 1:2), див. також Еф. 1:1, Рим. 1:12:
а) місцева церква має такі завдання:
— славити Бога: «А Бог терпеливості й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ви однодушне, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого
Ісуса Христа» (Рим. 15:5-6), див. також Рим.15:9-11;
— проповідувати Євангелію: «сказав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр.16:15),
— утверджувати членів церкви у вірі, в святості, в любові: «…бо сильно росте віра ваша і примножується любов кожного…» (2Сол. 1:3); Дії 2:42-47,
— чинити милосердя: «…поки маємо час, усім робімо добро…» (Гал. 6:9-10);

МИ ЗВЕРШУЄМО

І. Церковне богослужіння
Церковне богослужіння місцевої церкви Богові (богослужба, зібрання) — це збори членів місцевої церкви та всіх, хто бажає, в ім’я Ісуса Христа для спільних молитов, навчання, вивчення та проповіді Слова Божого, прославлення Бога в піснях та виконання заповідей Господніх для Церкви: «…скличте зібрання! Зберіте народ, оголосіть святі збори…» (Йоіл.2:15-16), «І збирались у церкві вони… і навчали багато народу…» (Дії 11:26), «Коли сходитесь ви, то кожен з вас псалом має, має науку, має мову, об’явлення має, має вияснення — нехай буде все це на збудування» (1Кор.14:26), «Бо де двоє чи троє в ім’я Моє зібрані — там Я серед них» (Мт. 18:26), див. також Пс.39:11, 1Кор.11:18, Євр.10:25, Як.2:2:
а) церковні богослужіння прийнято проводити у дні, в які згадуються такі євангельські події: — неділя: «А дня першого в тижні, як учні зібралися…» (Дії 20:7); див. також Лк. 24:1,7, Об.1:10, 1Кор.16:1-2;
— Благовіщення: «А Ангол промовив до неї: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому Ймення Ісус» (Лк. 1:26-39);
— Різдво Ісуса Христа: «І породила вона свого Первістка Сина…» (Лк.2:6-7);
— Новий рік: «…завжди на ньому очі Господа, Бога твого, від початку року, аж до кінця року» (5М. 11:12), див. також Лк.2:21;
— Стрітення Семеном Ісуса Христа: «Ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен… і Дух у храм припровадив його… тоді взяв він на руки Його…» (Лк.2:22-34);
— Хрещення Ісуса Христа: «Охрестившись, Ісус зараз вийшов з води» (Мт.3:13-17);
— Преображення Господнє: «Він перед ними преобразився: обличчя Його, як те сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло» (Мт. 17:1-7);
— Славний в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим: «Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах і слава на висоті!» (Лк. 19:29-44);
— Смерть та Воскресіння Ісуса Христа: див. Мт.26-28,
— Вознесіння Ісуса Христа: «І прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей…» (Дії. 1:9);
— Зішестя Святого Духа: «Коли ж почався день П’ятидесятниці… Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2);
— День подяки (визначений церквою день після збору врожаю): «Подяку складайте за все, бо така воля Божа про вас у Христі Ісусі» (1Сол.5:18);
— інші дні за рішенням членів церкви: див. Еф.5:20, Кол.3:17;

II. Молитва
1. Особиста та спільна молитва
Молитва — це щире звертання до Бога з подякою та проханнями: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою»
(Фил.4,6), див. також 1Тим.2:1-2:
молитва може звершуватись в будь-якому місці і положенні тіла, залежно від обставин: «А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився»
(Лк.22:41), «…а їхні ноги забив у колоди. А північної пори Павло й Сила молилися…» (Дії16:24-25), «молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби…» (Йона 2:2), «Ісус скрикнув голосом гучним та й вимовив: «Елої, Елої, — лама савахтані…» (Мр.15:34), див. також Дії 20:36;
2. Молитва над дитиною
Молитва над дитиною — це принесення дитини перед Господнє лице з подякою за неї і проханням її благословити:

III. Піст
Піст — це вияв смирення перед Богом, що супроводжується добровільним утриманням від їжі та подружніх стосунків: «Сорок днів… Він нічого не їв» (Лк.4:2), див. також 1Кор.7:5;
а) до посту потрібно щиро готуватися: «…розв’язати кайдани безбожності, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених і всяке ярмо розірвати» (Іс.58:3-7);
б) постити потрібно з конкретною метою: «Змилуйся, Господи, над народом Своїм і не видай на ганьбу спадку Свого…» (Йоіл 2:15-17);
в) під час посту потрібно читати Боже Слово, молитися та чинити діла милосердя: «А Корнилій сказав: «Четвертого дня аж до цієї години я постив, а о дев’ятій годині молився я в домі своїм» (Дії 10:30), див. також Йоіл 1:14, Єр.36:9-10;
г) постити можна самому, окремою групою, всією церквою або об’єднанням церков: «Удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалася від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами» (Лк.2:37), «А в Антіохії, у тамошній Церкві, були ці пророки та вчителі… Як служили ж вони Господеві та постили…» (Дії13:1-2)
ґ) піст не повинен мати демонстративного характеру: «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри… щоб бачили люди…» (Мт.6:16-18).

IV. Сповідь
Сповідь — це визнання своїх гріхів перед Богом, що супроводжується щирим покаянням: «Я відкрив Тобі гріх свій і не сховав був провини своєї. Я сказав був: «Признаюся в проступках своїх перед Господом!» і провину мого гріха Ти простив» (Пс.31:5):
а) сповідатися потрібно перед Богом в ім’я Ісуса Христа: «А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, — Ісуса Христа Праведного» (1Ів.2:1), див. також Ів.16:23;
б) сповідатися потрібно
— тим, хто увірував і кається у своїх гріхах: «І багато хто з тих, що ввірували, приходили, визначаючи та відкриваючи вчинки свої» (Дії19:18), див. також Мт.3:6;
— членам церкви, котрі згрішили: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи наші простити та очистити нас від неправди всілякої» (1Ів.1:9), див. також Як.5:15-16;
в) в окремих випадках потрібно сповідатися в присутності служителя місцевої церкви, який вислуховує, наставляє і звершує спільну молитву: «Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах і моліться один за одного, щоб вам оздоровитись» (Як. 5:15-16), див. також 1Ів.5:16, 1Сам. 12:23;
г) коли гріх зроблено проти якоїсь людини, то сповідати його потрібно в її присутності: «Тому, коли принесеш, ти до жертовника свого дара, та тут згадаєш, що брат твій щось має на тебе, — залиши отут дара свого перед жертовником і піди примирися перше з братом своїм, — і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мт.5:23-25);
ґ) служителі церкви зобов’язані зберігати таємницю сповіді:
«Такі, що мають таємницю віри при чистім сумлінні» (1Тим.З:9), див. також 3М.19:16;
д) сповідатися привселюдно недоцільно.

V. Заповіді Христа для Церкви
1. Водне хрещення
Водне хрещення — це заповідь Ісуса Христа, правда Божа, обітниця служити Богові, подоба смерті та воскресіння: «Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!» (Мт. 28:19), див. також Мр.16:16, «…бо так годиться нам виповнити усю правду» (Мт.3:13-16), «Того образ хрещення — не тілесної нечистоти позбуття, але обітниця Богові доброго сумління…» (1Пет.З:21), «Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя» (Рим. 6:2-5);
а) водне хрещення, згідно заповіді Ісуса Христа, звершується:
— в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа «Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт.28:19),
— повним зануренням у воду: «І обидва Пилип та скопець увійшли до води і охрестив він його» (Дії 8:38), див. також Ів.3:23;
б) щоб прийняти водне хрещення, потрібно:
— увірувати: «Хто увірує й охреститься, — буде спасенний, а хто не увірує, — засуджений буде» (Мр.16:16), див. також Мр.1:15,
— покаятися: «Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів» (Дії 2:38), див. також Мр.1:15,
— бути в свідомому віці: «Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім’я Ісуса Христа, чоловіки й жінки охрестилися» (Дії 8:12), див. також 1Пет.З:21;
в) прийнявши водне хрещення, людина стає членом місцевої церкви: «Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!» (Дії 2:41).

2. Спомин смерті Ісуса Христа
Спомин смерті Ісуса Христа (вечеря Господня) — це заповідь Ісуса Христа для Церкви: «Це чиніть на спомин про Мене!» (Лк. 22:19), див. також Мт.26:26-28, 1Кор.1:23-26
а) спомин смерті Ісуса Христа сповіщає та нагадує про смерть Господа Ісуса Христа «…це робіть, коли тільки будете пити на спомин про Мене! Бо кожного разу, як будете їсти цей
хліб та чашу цю пити, — смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде» (1Кор. 11:25-26);
б) спомин смерті Ісуса Христа символізує єдність християн з Ісусом Христом та один з одним: «Чаша благословення, яку благословляємо, — чи не спільнота то крові Христової? Хліб який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому, що один хліб, тіло одне — нас багато, бо ми всі спільники хліба одного» (1Кор. 10:16-17);
в) хліб та виноградне вино або виноградний сік символізують тіло та кров Ісуса Христа: «…Прийміть, споживайте, це — тіло Моє… Пийте з неї всі, бо це — кров Моя…» (Мт.26:26-28), див. також 1Кор. 11:24-25;
г) брати участь у Вечері Господній мають право члени Церкви Христової, котрі перебувають у мирі і святості: «І перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні
хліба, та в молитвах» (Дії 2:42), див. також 1 Кор. 11:28-30;

3. Шлюб
Шлюб — це установлене Богом поєднання двох людей протилежної статі, що утворює сім’ю: «І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю…» (Бут. 1:27-28), «Покине тому чоловік свого батька та матір свою та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом» (Бут.2:24):
а) про шлюб як Божий закон говорить Ісус Христос та апостоли: «А Він (Ісус — ред.) відповів і сказав: «…Той, Хто створив споконвіку людей, «створив їх чоловіком і жінкою. І сказав: «Покине тому чоловік батька й матір…» (Мт.19:4-6), див. також 1Кор.7:2, Євр.13:4;
б) віруюча людина може брати шлюб тільки з віруючою людиною: «…за кого хоче, аби тільки в Господі» (Кор. 7:39)
в) на шлюб благословляє Церква молитвою, що супроводиться настановами священнослужителя зі Слова Божого: «Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, любіть дружин своїх і не будьте суворі до них!» (Кол.3:18-19), див. також Еф.5:22-31;
г) шлюб потрібно оформити відповідно до державних законів: «Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа…» (1Пет.2:13-14);
ґ) шлюб не можна розривати: «Тож, що Бог спарував, — людина нехай не розлучує!» (Мт.19:6-9), див. також 1Кор.7:10;
д) вдівець або вдова можуть знову взяти шлюб, але тільки з кимось із віруючих: «Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі» (1Кор. 7:39);
е) діти в сім’ї — дорогоцінний Божий дар: «Діти — спадщина Господня, плід утроби — нагорода!» (Пс.126:3);
є) батьки відповідають за народження дітей і їхнє виховання в євангельському дусі, в любові до Бога, до людей, до праці: «І сказав Бог до них: «Плодіться і розмножуйтеся…» (Бут. 1:28),
«Батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф. 6:4).

МИ ОЧІКУЄМО

І. Другий прихід Ісуса Христа та воскресіння мертвих

Господь наш Ісус Христос прийде на Землю вдруге в силі та славі «…Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо» (Дії 1:11), «…І побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних і з великою потугою й славою» (Мт.24:30), див. також Ів.14:3:
а) другий прихід Ісуса Христа супроводжуватиметься:
— воскресінням померлих у Господі: «Сам бо Господь із наказом при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі» (1Сол.4:16), див. також
1Кор. 15:52,
— переміною Божих дітей, що залишилися живими: «…а ми перемінимося» (1Кор.15:52),
— урочистою зустріччю Церкви з Господом: «Потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом» (1Сол.4:17).

II. Тисячолітнє царство Христове
Ісус Христос з Церквою прийде на землю, щоб заснувати Своє царство на тисячу років: «Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ним друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років» (Об. 20:6):
а) в час тисячолітнього царства диявол буде зв’язаний на тисячу років: «…І схопив він змія, вужа стародавнього, що диявол він і сатана, і зв’язав його на тисячу років, — та й кинув його
до безодні, і замкнув його і печатку над ним поклав…» (Об. 20:1-3);
б) тисячолітнє царство Христове буде царством миру, правди, богопізнання: «„І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни» (Іс.2:4), див. також Іс. 11:6-9, «І станеться поясом клубів Його справедливість, вірність же — поясом стегон Його» (Іс.11:5), «…бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває» (Іс.11:9), див. також Єр.31:34.

III. Загальне воскресіння мертвих та Божий суд
Після тисячолітнього царства відбудеться загальне воскресіння мертвих та справедливий Божий суд: «І дало море мертвих, що в ньому, і смерть, і од дали мертвих, що в них…» (Об.20:11-13), «…всі, хто в гробах, — Його голос почують і повиходять» (Ів.5:28-29), «І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів… і суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми» (Об. 20:11-12):
а) диявол та всі не спасенні грішники, імена яких не були вписані в книгу життя, будуть вічно страждати, що є другою смертю: «А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені вони будуть день і ніч на вічні віки. Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, — озеро огняне. І хто не знайшовся записаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне» (Об.20:10,14-15), див. також Мт.25:46, Об. 14:11;
б) спасенні люди житимуть вічно щасливим життям: «Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади…» (Об. 20:6).

IV. Нове небо і нова земля
Після загального воскресіння та Божого суду настане нове небо і нова земля: «Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває (2Пет.З:13),
див. також Об.21:1, Іс.65:17:
а) теперішні небо і земля зруйнуються: «З гуркотом небо мине, а стихії розпечені рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять» (2Пет.З:10), див. також Об.20:11;
б) спасенні люди вічно житимуть з Христом на новій землі: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей
їхніх зітре. І не буде вже смерті, ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об. 21:3-4).

Наша історія

При реєстрації в 1990 році у державних органах Об’єднання Християн Віри Євангельської отримало назву Всеукраїнський Союз Церков Християн Віри Євангельської-п‘ятидесятників. У 2004 році на Всеукраїнському З’їзді Союз було перейменовано у Церкву Християн Віри Євангельської України без юридичної реєстрації.

16 травня 2017 року Міністерство культури України затвердило нову редакцію Статуту братерства, згідно з якою  назву було змінено на «Українська Церква Християн Віри Євангельської» (УЦХВЄ). Офіційна назва англійською мовою «Ukrainian Pentecostal Church».

Говорячи про історію Української Церкви Християн Віри Євангельської у нашій країні, необхідно згадати, що джерела п’ятидесятницького руху відносяться до давніх часів історії, коли в середовищі ортодоксального православ’я з ряду причин почалися духовні пошуки євангельського типу як віровчення, так і практики богослужіння, властивих для першоапостольской церкви і показаних на сторінках книги Дії Святих Апостолів у Новому Завіті.

Ці пошуки, що приводили до утворення в надрах православ’я тих чи інших релігійних плинів, протестантських за своїм духом і харизматичних по своїй сутності, особливо підсилилися в часи розколу в російському православ’ї в епоху панування Олексія Михайловича. Віруючі люди, дезорієнтовані нескінченними і непримиренними суперечками у відношенні ряду ритуальних обрядових особливостей, що послужили причиною розколу, і бажаючи знати навчання Євангелія про все це з першоджерела, почали звертатися до Біблії самостійно. Читання Євангелія приводило їх на шлях євангельського вірування і євангельської практики богослужіння. Це послужило причиною виникнення так званого в релігіознавчій літературі духовного християнства .

Особливо яскраво просліджується спорідненість сучасного п’ятидесятницького руху з рухом духоборців і молокан у царській Російській імперії. Безліч громад духоборців і молокан у 18-19 ст. було утворено на півдні України в Таврії – і це значною мірою підготувало ґрунт для наступного руху євангельських християн, баптистів і п’ятидесятників, що стрімко став розвиватися пізніше, коли поступово відбулося злиття духовних пошуків нашого народу і з євангельськими рухами в інших країнах. Існує серйозна доказова база, що в історичному плані вважати духоборців і особливо молокан ранніми п’ятидесятниками в Росії й Україні, є історичним фактом масовий сплеск харизматичних проявів у цих роках в Україні, ще в 1833 році на Молочних водах.

Організований п’ятидесятницький рух сучасного типу почався в 1919 році на заході України з приїздом у район міста Кременця, Тернопільській області, (ця територія в той час була під владою Польщі), українських селян, що були на заробітках в Америці: Порфирія Ільчука, Трохима Нагорного і Йосипа Антонюка. Практично одночасно такі ж вогнища виникли в Рівненській і Волинській областях, завдяки діяльності реемігрантів, що поверталися їх США. Це привело до того, що 4-6 травня 1924 року в Кременці був проведений перший З’їзд християн Святої П’ятидесятниці, на якому був утворений П’ятидесятницький Союз Церков під керівництвом Івана Герасевича (Гериса). У 1928 році відбувся другий З’їзд, на якому були представлені українські та білоруські громади, а до 1929 року відбулося об’єднання українських, білоруських, польських і німецьких Церков п’ятидесятників у тодішній Польщі і створений Всепольський Союз Християн Віри Євангельської – п’ятидесятників під керівництвом Артура Бергольца. Протягом ряду років видавалися журнали Примиритель, Євангельський голос, Будівельник Божої церкви і Доступ на українській, російській та польських мовах. Функціонував також дитячий будинок, яким завідувала Любов Ігнатіївна Кобяко.

Цей Союз Церков існував до вересня 1939 року, коли почалася Друга світова війна і територія Польщі була поділена. До осені 1939 року в Союзі нараховувалося понад 300 громад, а в них – 25.000 членів, основне число яких складали українці. П’ятидесятницький рух на Буковині (на границях нинішньої Чернівецької області), що була під владою Румунії до 1940 року, розпочався в 1928 році з проповіді, що принесли в румунські євангельські церкви реемігранти зі США. До 1940 року на території нинішньої Чернівецької області вже існувало близько 30 церков християн віри євангельської (як румунських, так і українських) – і вони продовжують існувати і понині у складі сучасного Союзу церков християн віри євангельської України. У період до 1940 року вони були складовою частиною пятидесятнического руху Румунії, діяльністю якого керували Георгію Брадин, Міхай Олару, Пантелей Кожукару, Василь Гашпар, Замфир Думитру, Прокопій Миреуце та Іван Воробец.

У 1921 році розпочався організований п’ятидесятницький рух у Радянській Україні. Він пов’язаний з приїздом в Одесу з Америки євангеліста Івана Юхимовича Воронаєва, що у свій час повинен був залишити Росію, рятуючи від переслідувань з боку царського уряду. Рух від свого центра в Одесі став швидко поширюватися спочатку на півдні України, а потім і далеко за її межами. Перша п’ятидесятницька церква була утворена в результаті діяльності І.Ю. Воронаева й офіційно відкрилася 14 листопада 1921 року в Одесі. У 1924 році, коли кількість церков досягала вже більше ніж п’ятдесят, був проведений перший з’їзд і утворений обласний союз християн євангельської віри з центром в Одесі. 3 вересня 1925 року на з’їзді був заснований Всеукраїнський союз християн євангельської віри, у якому на той час нараховувалося більш ста церков. Головою Союзу був обраний І.Ю. Воронаев. (Таким чином, 3 вересня 2000 року виповнилося рівно 75 років існування Всеукраїнського Союзу п’ятидесятників).

На з’їздах 1926 і 1927 років в Одесі, де як і раніше знаходився центр Союзу, відзначалося, що кількість церков стрімко зростає і п’ятидесятницький рух поширюється в різних регіонах Російської Федерації. Згідно з офіційними даними, у 1928 році п’ятидесятницьких церков у Радянській Україні нараховувалося 350, а в Союзі у 1930 році було близько 500 церков з загальною кількістю членів близько 25.000. Центральна помісна церква в Одесі нараховувала понад 1.000 членів. В Одесі видавався також журнал Союзу ХЄВ Євангеліст який був закритий владою в серпні 1928 року.

Незмінним керівником Союзу, головою його Правління був Іван Юхимович Воронаев. Його першим заступником був Василь Романович Колтович, другим заступником був Макарій Олександрович Гальчук, секретарями Союзу були С.А. Олексюк (розстріляний на Соловецьких островах восени 1929 року) та Ігнатій Микитович Підлісний. Членами Правління Союзу в той період часу були Василь Степанович Павлов, Матвій Васильович Рюмшин, Поліна Василівна Кушнерева.

У 1930 році Союз був закритий, церкви були позбавлені реєстрації, керівництво Союзу було безпідставно обвинувачене в контрреволюційній діяльності і піддано жорстоким репресіям. В.Р. Колтович і М.В. Рюмшин загинули в таборах. Дотепер немає достовірних зведень про смерть у ГУЛАГу голови Союзу І.Ю. Воронаева – відомо тільки те, що в 1942 році він ще був живий у віддаленому північному таборі. Багато інших керівників Союзу також закінчили своє життя у в’язницях і таборах. Деякі були розстріляні. Дружина Воронаева – Катерина Опанасівна багаторазово заарештовувалася, в цілому провела у в’язницях, таборах та засланнях близько 25 років.

Восени 1939 року, коли почалася друга світова війна і Польща була розмежована, Всепольський Союз християн віри євангельської припинив своє існування. Західна частина України та Білорусії, де була зосереджена основна маса п’ятидесятницьких церков Всепольського Союзу, була приєднана до Радянського Союзу. На той момент часу головою Союзу був Артур Бергхольц, який перебував в окупованому Німеччиною місті Лодз. На радянській території виявилися всі інші керівники Союзу. Склад Комітету – керівного органу Союзу на момент початку війни був наступним:

  • Артур Бергхольц – голова
  • Іван Панько – заступник голови
  • Григорій Федишин – секретар
  • Михайло Вербіцький – скарбник

Членами Комітету були обрані Данило Комса, Альфонс Міттельштедт, Юхим Стрільця, Йосип Черский, Станіслав Недвецкий, Григорій Селюжицкий, Павло Тур.

Кандидатами в члени Комітету були обрані Порфирій Ільчук та Трохим Нагорний.

У 1939-1940 роках, після встановлення Радянської влади в західній Україні, були репресовані багато пасторів церков. Григорій Федишин був арештований і незабаром розстріляний, також загинув у таборах Іркутської області в 1942 році Юхим Стрілка, як і багато інших служителів церков.

У період німецької окупації України та Білорусії в 1942-1944 рр. керівники Союзів, що залишилися на волі, церков ХЄВ та ХВЄ розпочали спробу відновити діяльність Союзів і об’єднати церкви, що до визначеної міри мало успіх і були утворені два центри. Один з них поєднував ХЄВ (Пятихатки, Дніпропетровської області, на чолі з Гаврилом Гавриловичем Понурко, Дмитром Івановичем Пономарчуком і Афанасієм Івановичем Бідашом), другий – поєднував ХВЄ (Барановичі, Брестської області, на чолі з Іваном Калинковичем Панько і Сергієм Йосиповичем Вашкевичем).

У 1945 році органами радянської влади під погрозою нових репресій керівникам п’ятидесятникам було запропоновано об’єднатися в загальний союз із ВСЄХБ на підставі так званої Серпневої угоди, що була підписана по обидва боки в серпні 1945 року. З боку п’ятидесятників ця угода була підписана А.І. Бідашом, Д.І. Пономарчуком, І.К. Панько та С.Й. Вашкевичем, що представляли церкви як ХЄВ, так і ХВЄ. Багато церков п’ятидесятників, особливо в західних областях України, увійшли у ВСЄХБ, де знаходилися аж до 1989 року. Однак, з огляду на особливості у віровченні, в союз з євангельськими християнами і баптистами увійшла тільки деяка частина п’ятидесятників, та й ті, котрі увійшли у ВСЄХБ, були значною мірою розчаровані результатами об’єднання. З цієї причини в березні 1948 року в Дніпродзержинську Дніпропетровської області відбувся нелегальний з’їзд п’ятидесятників під керівництвом А.І. Бідаша, що прийняв рішення порушити клопотання перед урядом Радянського Союзу про дозвіл відновлення діяльності Союзу п’ятидесятників. Важливою обставиною було і те, що в цій нараді брали участь представники від усіх трьох братерств п’ятидесятників (наприклад, від колишнього Всепольського Союзу брав участь І.К. Панько й А.В. Нікитчук, від церков Буковини – І.С. Воробец і С.Г. Циганюк і т.д.). На нелегальному з’їзді в Дніпродзержинську було вироблене звертання до керівництва ВСЄХБ, у якому аргументовано викладалося, чому за минулі роки об’єднанням не тільки не було досягнуто позитивних результатів, але і виявилися відмінні особливості віровчення у баптизмі і п’ятидесятництві. Крім того, було прийняте звертання до Радянського уряду з проханням дозволити п’ятидесятникам мати свій власний Союз церков.

Всі учасники цього з’їзду були заарештовані і засуджені на тривалі терміни позбавлення волі. У серпні 1956 року, вийшовши на волю, керівники п’ятидесятників на чолі з А.І. Бідашом, В.І. Бєлих та І.А. Левчуком, зібрали ще один нелегальний з’їзд у Харкові, на якому також прийняли рішення звернутися до Уряду СРСР з аналогічним проханням про відновлення легальної діяльності Союзу. Цього разу вони одержали позитивну відповідь і почали збирати необхідні для реєстрації Союзу документи від помісних церков. Документи були передані в Раду по справах релігії у Москві. Однак відлига швидко закінчилася, і, замість реєстрації Союзу п’ятидесятників, на місцях, згідно тим же спискам, переданим у Москву, почалися судові процеси над керівниками й активними членами церков по всьому СРСР. Для багатьох віруючих це стало останнім доказом того, що підступній радянській владі неможливо довіряти і неможливо з нею мати ніяких справ. Це і було головною причиною, чому значна частина п’ятидесятницьких церков до самої перебудови ні на який діалог з радянською владою більше йти не погоджувалися.

Усі ці роки братерство п’ятидесятників було роздрібленим на кілька частин, де були свої визнані керівники. Загального центра не існувало. Значна частина церков входила у ВСЄХБ, у якому працювали деякі керівники, що представляли п’ятидесятницькі церкви (Г.Г. Понурко, Д.І. Пономарчук, Д.Л. Вознюк, Р.І. Білас, В.С. Глуховський, П.К. Наметів, Ф.І. Папроцкий). Починаючи з 1968 року була дозволена реєстрація п’ятидесятницьких церков незалежно від ВСЄХБ. За станом на 1989 рік в Україні існувало близько 200 автономно зареєстрованих церков п’ятидесятників, діяльність яких очолювала Рада Пресвітерів, у складі якої були В.І. Озеруга, Ф.А. Вознюк, Н.П. Рещиковец, П.В. Сердіченко, Я.Д. Кобилінский. Інші церкви не були зареєстровані, однак мали свій керівний центр (В.І. Бєлих, І.А. Левчук, І.П. Федотов, В.Г. Мурашкін, І.І. Южаков, В.Г. Прудников, Я.Г. Приходько, Н.М. Камінский, М.А. Мельник і ін.)

Відновлення діяльності Союзу п’ятидесятницьких церков У період після перебудови почалася робота по відновленню діяльності Союзу п’ятидесятників, що була організована оргкомітетом, до складу якого входили:

  • Р.І. Білас
  • В.М. Боєчко
  • А.С. Гринчук
  • Н.А. Гущин
  • А.П. Ільчук
  • Н.М. Камінський
  • Ф.К. Марчук
  • М.А. Мельник
  • В.И. Озеруга
  • Н.П. Рещиковец
  • П.В. Сердіченко
  • С.П. Цвор
  • Г.Ф. Черненко

25-26 травня 1990 року в Коростені був проведений Всеукраїнський з’їзд, на якому була відтворена діяльність Всеукраїнського Союзу Християн Віри Євангельської – п’ятидесятників, що об’єднав у своїх рядах помісні церкви, що належали раніше до різних груп зареєстрованих у ВСЄХБ, зареєстрованих автономно і незареєстрованних церков ХВЄ і ХЄВ. Головою відновленого Союзу був обраний Микола Адамович Мельник, що і керував Союзом церков до 1998 року. В даний момент часу Союз Церков Християн Віри Євангельської, що є правонаступником християн, раніш існуючого Всеукраїнського союзу євангельської віри і Всепольського союзу християн, очолює Михайло Степанович Паночко, обраний на це служіння на Всеукраїнському з’їзді, що відбувся 19-21 травня 1998 року в Києві та переобраний на наступний термін під час чергових зїздів у 2002, 2006, 2010, 2014 та 2018 роках.

При реєстрації в 1990 році у державних органах об’єднання християн віри євангельської отримало назву Всеукраїнський Союз Церков Християн Віри Євангельської-пятидесятників. У 2004 році на Всеукраїнському З’їзді Союз було перейменовано у Церкву Християн Віри Євангельської України без юридичної реєстрації.

16 травня 2017 року Міністерство культури України затвердило нову редакцію Статуту братерства, згідно з якою  назву було змінено на «Українська Церква Християн Віри Євангельської» (УЦХВЄ). Офіційна назва англійською мовою «Ukrainian Pentecostal Church».

На сьогоднішній день до складу УЦХВЄ входять

27 об’єднань, у тому числі, обласні об’єднання церков ХВЄ, АР Крим і Київське міське об’єднання, а також об’єднання українських церков ХВЄ в Іспанії, Польщі, Німеччини та Бельгії.

* Усього церков у братерстві ХВЄ – 1633

* Загальна кількість членів – 113733

* Кількість пасторів – 1353

* Кількість інших служителів –  2598

У церквах існують:

* хорів – 791

* музичних гуртів – 574

Молитовні будинки мають 1212 Церков, ще 123 церкви ведуть будівництво.

При церквах братерства існує 24 сиротинці, 79 центрів реабілітації, ведеться  служіння у 121 установі Державної пенітенціарної служби України (місця позбавлення волі)

Ріст церков: Українська Церква Християн Віри Євангельської при відновленні своєї діяльності у 1990 році нараховувала чотириста церков. Сьогодні ця цифра перевищує тисячу шістсот та ведеться активна робота з відкриття нових церков.

 

Історія УЦХВЄ Запорізької області

За радянських часів, через гоніння, п’ятидесятницькі Церкви у Запорізькій області перебували в незареєстрованому стані, що завдавало людям в Церкві великі незручності і перешкоджало зростанню Церкви.

З цієї причини приблизно у 1957-х роках група п’ятидесятників у Запоріжжі близько 40 чоловік вийшла з нереєстрованої Церкви і приєдналася до Церкви Євангельських Християн Баптистів. Бо влада СРСР не дозволяла окрему реєстрацію, а тільки приєднуватись до ВСЄХБ. Цікаво зауважити, що церква тоді була приблизно 1000 членів. Ще більш дивно – було обрано пастором цієї Церкви з приєднаних п’ятидесятників – Тесленко Бориса Федоровича. Цей Союз був нелегким, тому що в друкованих виданнях і за кафедрою часто говорилося проти інших мов. Тому доводилося таємно вчити про хрещення Святим Духом.Коли з’явилася можливість зареєструвати окрему Церкву, 150 осіб хрещених Святим Духом вийшли з баптистської Церкви на чолі з пастором Тесленко Борисом Федоровичем та 14 лютого 1968 року зареєстрували Церкву але ще підпорядковану ЕХБ. У 1976 році ця Церква побудувала молитовний будинок на Лівому Запоріжжі по вул. Машинна 14, де знаходяться і до цього часу. 11 лютого 1983р перереєстровані на Громаду Християн Віри Євангельської.

Ще одна група християн м. Запоріжжя вийшла з нереєстрованої Церкви і почали збиратися в приватному будинку по вул. Ульянова 219. Незабаром до них приєдналися ще інші групи. Вони обрали пастором Кобилинського Якова Денисовича. Ця Церква «Релігійна громада ХВЄ», де було 110 членів, 30 червня1976р увійшла в автономну реєстрацію. Перший молитовныйбудинокбувпридбаний у вересні 1977р за адресою: Запоріжжя, пер.Серебристий 14а. Пізніше побудували молитовний будинок по вул. Піщана 5.

Церква ХВЄ м. Мелітополя виникла в результаті хрещення Духом Святим декількох баптистів. Незабаром число хрещених однодумців збільшилося до 30 братів і сестер у Христі. У 1980 році вони вийшли з баптистської Церкви і стали збиратися в приватному будинку і 20 червня 1980р зареєструвалися, як «Релігійна громада Християни Віри Євангельської».  Скоро церква збільшилась і у 1990 році вони побудували молитовний будинок по вул. Польова 26а, де знаходяться до сьогодні.

Обласне Об’єднання ХВЄ в Запорізькій області було створено у 1989 році на основі цих трьох церков. Першим старшим пастором нашого Об’єднання був обраний Кобилинський Яків Денисович.

У 1993 році Запорізька Місія на чолі з Гедаревичем Василем Євгеновичем почала працювати у Запорізькій області по відкриттю нових Церков. Тоді в складі Об’єднання були три Церкви. Через це служіння у Запорізькій області стали відкриватися церкви одна за одною. Після обрання у 1995 році Гедаревича В.Є. старшим пастором Об’єднання (служив  1995-2018р), справа місії по відкриттю Церков не зупинилася. І на сьогодні ми маємо 48 Церков у нашій області.